Русалка літературна

 «...ми любимо нових людей у нашому житті саме за те, що вони ще нічого не знають про нас і нічого про нас від нас не чули». Книжка, яка мені сподобалась ще з самого анонсу. І я мала рацію! В3 Летицію де тільки не зустрінеш. У Чернігові, в Ужгороді і, звісно ж, в поминальному кафе на трасі Київ-Чернігів. Вона любить поезію, закохуватися та сплітати історії про свого батька, в яких більше правди, ніж здається на перший погляд. Навіть якщо в одній із них він перетворився на качку. «Вона не вважала його вірші добрими, але він подобався їй як чоловік, а так чоловіки й стають улюбленими поетами». А коханці... Вони, може, й були, може, не в такій послідовності чи не точно такими, якими їх малює Летиція. Головне — усі вони намагалися зрозуміти, чого ж хоче ця дівчина, але майже нікому не вдалося. — Тобто він ще воює? — Ні, він повертається. Це трохи абсурдна, кумедна й водночас зворушлива оповідь про дівчину, яка намагається знайти свого батька і себе в новому світі. Світі, в якому молоді...