321. Алекс Майклідіс "Мовчазна пацієнтка"

"Мовчазна пацієнтка" – той випадок, коли книжка відверто посередня. Анотація обіцяє захопливий психологічний трилер, а на ділі доводиться змушувати себе гортати сторінки далі. Здається, що весь саспенс, притаманний жанру, мала б реалізувати майбутня екранізація. А читачі першоджерела... що ж, вибачайте.

Сюжет оповідає про психотерапевта Тео, який фанатично бажає допомогти вилікуватися одній пацієнтці. Алісія – художниця, котра застрелила свого чоловіка і відтоді не промовила ані слова. Ніхто не знає, чому вона мовчить і що насправді трапилося. Тож Тео береться відновити правду.

У романі хороший фінальний твіст. Але на тому, на жаль, його плюси закінчуються. Текст написано так, що я жодної миті не сумнівалася, що це дебют. І персонажі, і обірвані лінії, і сам стиль про це свідчать:

"Я обернувся – просто за моєю спиною стояв Юрій. Я не чув, як він підходив, і трохи злякався, побачивши його так близько".

Чи:

"Моя потилиця вдарилася об стіну з глухим звуком. Алісія била мою голову об стіну знову і знову, а потім почала дряпати, бити долонями по обличчю, роздирати; щоб відкинути її, мені знадобилися всі сили".

Не забуваймо, що дія відбувається в Лондоні. Але книжка настільки позбавлена атмосфери британськості, що перекладачу (чи редактору) доводиться весь час нагадувати у примітках, що те чи інше слово — то район Лондона або графство Британії.
(До слова, з примітками видавництво взагалі переборщило).

Книжка підійде для читання на один вечір, якщо всі детективи чи трилери вдома закінчилися. Проте я б радила краще читати Кідрука.