449. Володимир Єрмоленко "Ловець океану"

"Ловець океану" — це філософське переосмислення "Одіссеї", подорож героя навпаки, текст, який гойдає тебе на хвилях музичного ритму.

От тільки є одна проблемка: уже на 10 сторінці в мене від нього почалася морська хвороба.

За сюжетом, якого тут майже нема, Одіссей після десяти років поневірянь нарешті допливає до Ітаки. Однак його дому вже немає: будівля спалена, а Пенелопа та Телемах подалися невідомо-куди. Коли ти прибуваєш запізно, що робити далі?

Здійснити зворотну мандрівку — відповідає Одіссей і повертається в ті місця, де вже бував, знову зустрічає жінок, з якими кохався — і так до самої Трої. Що це: шлях спокути? Намагання зрозуміти, що таке кохання?

Сам текст дуже ритмічний, хоч бери і начитуй його під музичну імпровізацію зі сцени. Але в цьому і його мінус: він не здатен втримувати увагу сторітелінгом, все оповідається в лоба, в одному темпі, без злетів, падінь і внутрішньої напруги. Підсумки проговорюються, а не показуються бодай трохи. Тому так, виходить нудно. Хочете психологічну напругу в переказах класичних сюжетів? Почитайте "Трагедії" Евріпіда.

Потенційно тут цікаві хіба дві частини: початок, коли Одіссей припливає і застає розруху, і те, що починається в самому кінці з розділу Аріадни. 

Стилістика тексту — це чисте словоблудство, якась недокоельщина, розтягнутий фанфік у стилі free form, в якому на відомий сюжет просто накидані авторські рефлексії. Мудрі цитатки, оточені сонмищем непотрібних художніх тропів, якими автор відверто зловживає — а надто вже повторами.

"Інколи я говорив із собою так, ніби Каліпсо стояла переді мною, ніби я говорив із нею.  Я приходив на берег, я говорив із морем так, ніби Каліпсо стояла переді мною, ніби я говорив із нею".

І так весь час. Я не жартую: якщо не на кожній сторінці, то через одну. Треба ж і міру знати. Якби не читацький клуб, я б це закинула ще на самому початку. Добре,  що купувала електронку. Дочитала тільки завдяки тому, що знайшла плейлист на 7 годин "грецькі міфи інструментальна музика" — і процес пішов трохи жвавіше. 

За цим загойдувальним стилем просто неможливо сприймати суть. Ти вже настільки знесилений, що неспроможний дістатися до філософської частини. Тема тут — кохання в різних іпостасях. І домінантне, і тілесне, і духовне, і  далеке/близьке. В "Еросі і Психеї" Єрмоленко проговорює це набагато чіткіше і без води. Тому обов'язково читайте спершу цей нонфік, а вже потім, якщо дуже треба, "Ловця океану".

Можна хіба похвалити за еротичні сцени — гарно зроблено, ніде правди діти.

Я дуже ціную роботу Єрмоленка як автора філософського нонфіку і подкастера. Kult:Podcast — один з моїх найулюбленіших українських проєктів, я навіть його підтримую на Патреоні. Але "Ловець океану" — це текст, який взагалі, як ті стріли, що в ньому літають, не влучив.

P.S. А з Телемахом що? :)